Андрій Бродський, генеральний директор і акціонер компанії "Велта" долучився до платформи БІЗНЕС 100

Dec 6, 2019

Андрій Бродський приєднався до кола співінвесторів платформи БІЗНЕС 100. Генеральний директор "Велти" розповів  в інтерв'ю журналісту платформи про історію створення компанії, взаємодію влади та бізнесу, нестачу кваліфікованих кадрів, а також про стандарти корпоративної соціальної відповідальності.

Спочатку запитаю про БІЗНЕС 100. Що для вас стало головним "мотиватором" для приєднання до кола співінвесторів платформи?

Насправді я вагався досить довго — фактично рік. Мені подобається думати та оцінювати процеси не просто з точки зору прибутковості, а й з позиції користі для суспільства, спрямованості в майбутнє. Великою мірою мені цікаво бути візіонером. Коли я подивився, чим займається БІЗНЕС 100, то побачив риси та прообрази того, що в інших країнах відбувається десятками, а іноді сотнями років. Мене надихають приклади сучасних бізнесменів-новаторів, таких як Ілон Маск, або бізнесменів-благодійників, зокрема меценатів, таких як Білл Гейтс. У БІЗНЕС 100 зібралося цікаве співтовариство людей, яке ставить перед собою амбітні цілі. Вони співпадають з тими цілями, які я ставлю перед компанією "Велта", а також перед собою як бізнесменом і як людиною. Ці цінності збігаються.

Платформа БІЗНЕС 100 одразу створювалась навколо місії зібрати репутабельних підприємців, які працюватимуть над покращенням репутації країни та капіталізацією українського бізнесу в цілому. Як ви це сприйняли?

Абсолютно правильна місія. Справа в тому, що я зрозумів необхідність таких кроків самостійно. Я збагнув, що капіталізація мого бізнесу безпосередньо залежить від іміджу країни, від її рейтингів. Наприклад, ми працюємо над угодою щодо залучення капіталу на американському ринку. Безумовно, ми будуємо фінансову модель, яка включає в себе оцінку нашого бізнесу. І коли я бачу різницю в оцінці компанії через високі ризики інвестування в країну, які ми маємо через відсутність позитивного іміджу України, — я розумію, що з цим треба щось робити. Так я усвідомив, що добробут моєї сім’ї, моїх близьких, моєї компанії напряму залежить від розвитку країни.

Я знаю свої можливості та маю бажання щось змінити. У нас є глобальна мета, у нас є плани галузевих змін. Ми є професіоналами в досить вузькому, але неймовірно важливому для країни сегменті надрокористування. Ми вже намагаємося навести в ньому лад і дати поштовх до цивілізованих змін в економіці країни через цей сегмент.

Напевно, сегмент надрокористування — немаленький. Влітку один з експертів казав мені, що потенційна оцінка усіх природних ресурсів Украї­ни сягає кількох трильйонів доларів.

Природні ресурси України оцінити досить складно. Крім того, треба розуміти, що далеко не всі ресурси, навіть розвідані, доцільно видобувати з економічної точки зору. Приблизна оцінка становить $2-3 трлн. Такі ресурси можуть дати імпульс розвит­кові економіки країни.

Але справа в тому, що останні 25 років ми, як країна, як надрокористувачі, стояли на місці. Ми зовсім не рухались у бік залучення інвестицій, зовсім не розвивали нормативно-правову базу для відповідності світовим стандартам. Ми на роки відстаємо за рівнем підготовки до залучення інвестицій навіть від африканських країн.

Хоча коли приїжджаєш у той же Мозамбік, то розумієш, що за інфраструктурою, рівнем освіти населення та рівнем підготовки інженерів Україна випереджає його на кілька голів. Великі світові компанії, які заходять на дуже цікаві родовища саме в Мозамбіку, змушені одразу ж починати вирішувати питання логістики — аж до будівництва власних портів.

Наш основний конкурент, компанія Kenmare Resour­ces, яка володіє родовищем в Мозамбіку, не може відвантажувати свою продукцію на експорт через порти. Немає навіть залізниці. Вони поруч з родовищем вантажать свою продукцію на баржі та вивозять річкою у відкрите море, де сировина перевантажується на великий океанський корабель. Коли починається шторм, відповідно, процес припиняється. В нас в Україні таких проблем немає, але рівень підготовки родовищ абсолютно різний. Вони набагато краще підготовлені.

Ваше бачення взаємодії бізнесу і влади? Часто читаю заголовки "Бізнес чекає від влади...". Питання: може, перестати чекати? Я маю на увазі, не йти до влади, а взаємодіяти.

Абсолютно згодний. Я не є прихильником походів бізнесменів до влади. Але, безумовно, мають бути дієві механізми взаємодії влади та бізнесу. Я наразі бачу ці механізми у вигляді створення асоціацій або інших співтовариств бізнесу, які на експертному рівні пропонують державі своє бачення змін як на законодавчому рівні, так і на рівні формування політики центральних органів влади.

Також не треба забувати про постанови Кабміну та інструкції відомств, які в нас діють. На жаль, здебільшого ці інструкції є підзаконними актами, вони часто змінюються та надто відірвані від реалій. Тому об’єднання бізнесменів повинні на експертному рівні давати владі зворотний зв’язок.

Можете розповісти про асоціацію надрокористувачів?

Так, ми створюємо асоціацію надрокористувачів. Незабаром її буде зареєстровано, і ми оголосимо її назву. Компанія "Велта" в моїй особі є ініціатором створення цієї організації. Мета приблизно та сама, про яку ми говорили, — допомога у формуванні державної політики в сфері надрокористування з урахуванням точки зору учасників ринку та інвесторів.

На жаль, реальні інвестиції, зокрема прямі іноземні інвестиції у промисловість та створення нових виробництв, в Україні практично відсутні. Причин багато. Насамперед, у нашій країні взагалі відсутня будь-яка політика щодо інвесторів. Світовий ринок інвестицій — це такий самий ринок, як і будь-який інший. Є величезна кількість інвесторів, які розглядають різні країни, різні сектори економіки й оцінюють їх. Наприклад, Україна з огляду на наші природні ресурси, безумовно, цікава, але в нас відсутнє сучасне законодавство, в нас немає кодексу про надра. Точніше, він є, але в усіх аспектах посилається на рішення Кабміну. А Кабмін постанову, на підставі якої регламентується ліцензування видобутку, змінював 16 разів лише за минулий рік! Який інвестор піде на ринок, де правила змінюються 16 разів на рік?

Чи можете ви приблизно оцінити обсяг недоотриманих через відсутність цілісної політики інвестицій?

Мені складно оцінити недоотримані інвестиції за рік або за місяць, але я вважаю, що в галузі природних ресурсів це десятки мільярдів доларів за останній десяток років. Відсутність цих інвестицій впливає на створення робочих місць, на надходження податків, на валютні надходження. Україна могла мати зов­сім інше курсоутворення, ніж зараз. Я маю на увазі не лише курс гривні до долара, а й саму структуру золотовалютних запасів. Адже останні кілька років вони в нас формувалися багато в чому за рахунок кредитів МВФ. Ми бачимо, як це можна змінити, та маємо намір внести свої пропозиції.

Як вийшло, що ви займаєтесь титановим концентратом? Може, це зацікавленість ще з дитинства?

Питання та його формулювання дуже цікаві. Насправді я з дитинства зачитувався науковою фантастикою, і там, безумовно, величезну роль грав космос. А в космосі, в моєму уявленні, провідну роль завжди грав титан. Це вже потім я дізнався, що 90% переробки титанової сировини в світі — це хімпром, а не металургія.

Історія входження в титановий бізнес вже не з дитячих фантазій, а на практиці в моєму випадку була такою. У 2003-2004 рр. я займався торгівлею металом і серйозно замислився над тим, що необхідно переходити до виробництва. Дрібна торгівля, велика торгівля — чим би ти не торгував, рано чи пізно це закінчується. Тому думав про виробництво. І коли мені несподівано запропонували бізнес, пов’язаний з видобутком титанової сировини, я погодився. На той момент не розумів у ньому абсолютно нічого, але поступово увійшов у справу.

Почав з простроченої ліцензії на геологорозвідку Бирзулівського родовища, відсутності офісу та звітності до податкової. Можна сказати, почав навіть не з “нуля”, а з “мінуса”. Відновлювали ліцензію, відновлювали звітність, починали проводити геологорозвідку, яку успішно закінчили, затвердили запаси. Зрозуміли, що в нашій країні немає нормальних проектантів, немає нормальних проектних інститутів, які можуть спроектувати нові підприємства. Є люди, які займаються профанацією цієї діяльності та переоцінюють власні можливості. Тому в результаті ми створили власне конструкторське бюро. Самі спроектували підприємство, самі його будували, самі залучали інвестиції — причому без жодних олігархів.

Це підприємство з переробки?

Так. Компанія "Велта" є розробником Бирзулівського родовища титанової сировини. Ми видобуваємо титанову руду, збагачуємо її та отримуємо в якості товарної продукції концентрат ільменіту. Це основний вид титанової сировини у світі.

Використовують його, як я вже казав, переважно в хімічній промисловості — у виробництві пігментного двоокису титану. Простіше кажучи, це сучасний білий колір. Ось на вас біла сорочка. Я вас запевняю, що її оброблено пігментним двоокисом титану. Білий аркуш паперу, білі пігулки — все, що має білий колір, це пігментний двоокис титану.

Який відсоток продукції ви постачаєте на експорт?

На експорт іде 100% продукції. Зараз ми не бачимо себе на внутрішньому ринку, тим більше з такими партнерами, яких маємо на Заході. У нас дуже хороші партнери зі світовим ім’ям.

На сайті компанії вказано, що ви плануєте далі розширювати виробництво.

Моя особиста філософія, філософія компанії полягає в постійному розвитку. Нещодавно ми отримали ліцензію на Лікарівське родовище. Воно розташоване всього за 7 км від Бирзулівського. За запасами воно, щоправда, втричі менше за Бирзулівське. Сподіваємося, що у січні наступного року розпочнемо будівництво й отримаємо дозвільну документацію на землю. Наразі ми вже завершили проектування та закінчуємо залучення інвестицій для будівництва підприємства на цьому родовищі.

Тенденції на світовому ринку дозволяють упевнено дивитись у майбутнє?

Ринок титанової сировини зараз абсолютно стабільний з невеликою тенденцією до зростання. В світі скорочуються запаси сировини, особливо високотитанистої. Це саме той сегмент, в якому працює компанія "Велта". Тому ми дуже впевнено почуваємося на ринку. Зараз компанія має 2% світового ринку титанової сировини, але у віддаленіших планах ми хочемо зайняти 5-6% ринку, не менше.

Наскільки розумію, компанія потребує персоналу з особливими знаннями і навичками. Чи відчуваєте проблему з робочою силою? Якщо так, як її вирішуєте?

Важливе питання. Безумовно, ми відчуваємо дискомфорт, але не від відсутності робочої сили загалом, а саме від відсутності передусім кваліфікованої робочої сили. Це пов’язано з відтоком людей у Польщу або інші країни. Але, на мій погляд, ще важливішим фактором є знищення професійної освіти. Про це дуже мало говорять. Професійно-технічні училища, професійна технічна освіта, технікуми практично знищені.

Яка потреба у фахівцях наразі?

У нашому випадку це десятки людей. А з урахуванням зростання компанії, припускаю, що найближчі один-два роки матимемо дефіцит у пару сотень людей точно.

Але тут є деякі нюанси. По-перше, ми працюємо за дуже сучасними технологіями: в сенсі як обладнання, так і організації. Наприклад, на виробництві працюють близько 500 осіб, а аналогічне за рівнем виробництва державне підприємство, як-от Іршанський ГЗК, ще не так давно мало близько 2100 людей. До скорочення. А коли в них лишилось 1700 робітників, вони почали виробляти вдвічі менше продукції. Ми працюємо інакше.

По-друге, свої нові виробництва, зокрема Лікарівський ГЗК, ми проектуємо з дуже високою часткою автоматизації — намагаємось виключати людський фактор. Скажу навіть так: ми починаємо розглядати варіанти залучення іноземних співробітників. Особливо на складні інженерні спеціальності, пов’язані з автоматизацією.

Коли БІЗНЕС спілкувався з власником компанії Firefly Aerospace, він розповідав, що пішов шляхом співпраці з університетом для підготовки кадрів.

Ми зараз намагаємося зробити аналогічну програму з підготовки фахівців у моїй, можна сказати, альма-матер — це колишній Дніпропетровський гірничий інститут. Він зараз в іншому статусі, з іншою назвою, але там ще зберегли рівень підготовки, рівень фахівців. Молодь туди ще йде.

Чи маєте соціальні програми для співробітників, для громад?

Маємо програми і для співробітників, і для населення територій, де ми працюємо. Поки це лише Новомиргородський район Кіровоградської області. Окрім сплати податків ми ведемо там і серйозну со­ціальну діяльність.

Проводимо День міста, який на прохання міського голови Новомиргорода був об’єднаний з Днем робітників металургійної та гірничодобувної промисловості. Тепер у місті це одне свято, що проводиться спільно міською владою та "Велтою". Багато робимо для освіти дітей, започаткували в регіоні благодійні програми.

Але нашою візитною карткою є парк Новомиргорода. Ми створили його спільно з міською владою. На одному з конкурсів у Європі парк увійшов до десятки фіналістів. Стає традицією, що з обласного центру молоді подружжя їдуть 90 км, щоб зробити в ньому весільну фотосесію. Я був вражений, зрозумів, що ми щось робимо не даремно.

Хотів би повернутись до взаємодії з владою. Минулого року була ситуація, коли у компанії забрали ліцензію, і вам довелось повертати її через суд.

Так, повернули протягом декількох днів. Цей конфлікт вичерпаний, ми виграли всі суди і продовжуємо свою діяльність. Ми були беззаперечно праві — це доводить судове рішення. Про причини конфлікту, напевно, краще запитати не відомство, з яким у нас виникло непорозуміння, а колишнє керівництво краї­ни. Я глибоко переконаний, що корінь проблеми був у його діях, адже з такою ситуацією стикнулись не лише ми. Це була загальна політика.

На вашу думку, що потрібно змінити, щоб таке не повторювалось?

Насамперед все законодавство. Починаючи від Конституції та закінчуючи інструкціями відомств.

Ви оптимістично дивитесь у майбутнє України?

Так. Я вірю в Україну і саме тому нікуди не поїхав з неї 25 років тому. Я залишився. Я хочу розвиватися в Україні, хочу змінити країну, щоб моїм співробітникам, моїм близьким було комфортно в ній жити. Це може звучати дещо "приземлено", але якщо тут буде комфортно співробітникам "Велти", то цей комфорт буде поширюватися ще на сотні та тисячі інших людей. І чим більше буде таких острівців комфорту, тим кращим буде становище країни.